Якщо хочемо до Європи...
Сісти за клавіатуру комп’ютера підштовхнули спогади – нещодавнє відкриття на проспекті Свободи 35, ресторану «Макдональдс». Пригадалася публікація у жовтні 2001 року на шпальтах газети Західного ОК «Армія України» під назвою «НЕ ГАМБУРГЕРОМ ЄДИНИМ», де автор цих рядків висловлював жаль із приводу «загибелі» однієї зі львівських книгарень – «Військової книги» і пророкував «оселення» там «Макдональдсу». Отже, хоч і через роки, але прогноз підтвердився.
Коли живеш у суспільстві, яке аж ніяк не назвеш процвітаючим, мимоволі впадають у око злидні, голодні старенькі, що риються по смітниках та інші картинки, якими совєтські ЗМІ так полюбляли ілюструвати життя «загниваючого» Заходу.
У чому ж причина нашого злиденного існування? Перш за все, в нас самих! Адже ж повірили передвиборчим обіцянкам натовпу бажаючих стати «слугами народу». За це й розплачуємося тепер підвищенням цін на усе, померлою промисловістю, тисячами безробітних, заробітчан, пияцтвом і наркоманією, які набувають усе більшого розмаху.
Будь-якій владі, чи тоталітарній, чи «демократичній», завжди поперек горла стояла людина мисляча. Причина цього лежить на поверхні, й не треба мати «верхньої» освіти, щоб її побачити й збагнути. Якщо хтось мислить, означає, що він бачить і аналізує хиби влади, а далі – шукає виходу або способу вирішення проблеми. Що ж робить у цьому разі влада? Тоталітарна – знищує інакодумців фізично або, в кращому разі, запроторює до табору чи психлікарні. Та ж влада, яка себе тоталітарною не вважає, чинить "гуманніше" – створює всі умови, щоб мислячих людей було якнайменше, а решті не хотілося б ні про що думати. Звідси – відтік мозків за кордон, жалюгідний стан нашої науки, мізерне фінансування освіти й культури та, зрештою, політика споювання власного народу. Порахуймо кількість кнайп на 100 метрів будь-якої з вулиць Львова!
Проведемо невеличке дослідження. Вартість горілки порівняно із совєтськими часами істотно не змінилася, а хліб зріс у ціні в середньому в 8-10 разів! Виникає питання – чому
ж пляшка горілки не коштує зараз 40-60 гривень? Відповідь проста – більше пийте, шановні співгромадяни і менше замислюйтесь над тим, що бачите й чуєте!
Все це твориться за згодою (або вказівкою) влади, яку ми обрали власними руками. Наразі змінити вже нічого не можна, але ми мусимо замислитися над тим, чого нам бракує сьогодні й бракуватиме в майбутньому для того, щоб обирати собі мудрих і чесних депутатів.
Реальне вирішення проблеми запропонував львівський учений-економіст Богдан Колос у своїй праці «Управління державою ІІІ-го тисячоліття». Він дійшов висновку, що поряд із трьома існуючими гілками влади, тобто, законодавчою, виконавчою та судовою наша держава потребує створення четвертої гілки влади – контролюючої. Її функції мають полягати в доборі кадрів на всі керівні державні посади, їхній заміні, повному оперативному контролі через підпорядковані їй місцеві органи за економічною безпекою держави та якістю виконання своїх функцій і діями законодавчої, виконавчої та судової влади.
Тут слід провести невеличкий екскурс у зовсім недавню історію. 24 квітня 1997 року Президент України видав Указ № 371 про створення Національного бюро розслідувань. Планувалося створити структуру, яка повинна й могла би реально перевіряти діяльність трастів і фінансових пірамід, відстежити рух коштів КПРС, ВЛКСМ, ВЦСПС і різноманітних фондів, встановити джерела походження капіталів олігархів і мафіозних кланів.
Реакція «слуг народу» не забарилася – до Конституційного Суду України було скероване оскарження 45 народних депутатів України щодо неконституційності створення Національного бюро розслідувань.
У ході судового розгляду було встановлено, що зазначений Указ Президента не суперечить закону, а неконституційними були визнані лише кілька несуттєвих положень. У Рішенні Конституційного Суду України від 6 липня 1998 року (Справа
№ 03/2444-97, N 1-9/98) також зазначено: «Президент України подав до Верховної Ради України ... проекти Законів України "Про Національне бюро розслідувань України" та "Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів у зв'язку з утворенням Національного бюро розслідувань України". Ці проекти Верховною Радою України не було розглянуто, формування Національного бюро розслідувань України та його регіональних підрозділів не відбулося, фінансування в Державному бюджеті України на поточний рік не передбачено, а їх діяльність, відповідно до зазначеного Указу Президента України, не розпочато»(розрядка моя – С. Г.).
Із наведеного цілком логічно випливає запитання: який дурень сприятиме та ще й фінансуватиме створення зброї проти себе?
Зрештою епопея зі створенням НБР України закінчилася його ліквідацією згідно з Указом Президента від 15 грудня 1999 р. N 1573 "Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади".
Таким чином, ми не дістанемо відповіді на низку запитань: чому заробітна плата «народного обранця» не прив‘язана до середньої зарплати вчителя, лікаря, науковця? Ніхто не скаже, куди й ким вкладені наші приватизаційні сертифікати вартістю 30-40 тисяч доларів США кожен (арифметика проста – візьмімо статистичні дані за 1990 рік, знайдемо там вартість основних фондів Української РСР, поділимо на 50 мільйонів населення й переведемо в долари США за сьогоднішнім курсом). У кого з простих громадян зріс добробут після численних фінансових вливань МВФ, а також від зростання ВВП, чим так хизується влада? І таких питань без відповіді безліч. Причина полягає у тім, що дії нашої влади – таємниця, укрита мороком. Розвіяти цей морок, зробити владу прозорою для тих, кому вона зобов’язана служити, й покликана запропонована Богданом Колосом контролююча влада.
Вона повинна стати вищим представницьким органом місцевого й загальнодержавного самоврядування. Ця гілка влади та її підрозділи на місцях формуватимуться з людей, яким найбільше довіряє народ.
Перейдімо до конкретики. Створення Народної Політради вимагатиме певних змін у Конституції України. Згідно
з Конституцією законопроект про внесення змін до Конституції України може бути поданий до Верховної Ради України Президентом України або не менш як третиною народних депутатів України від конституційного складу ВР.
Із перелічених посадовців найближче до нас стоять народні депутати, позаяк тільки вони можуть іноді «предстати перед ясні очі» своїх виборців. Тому, ми мусимо ретельно обдумати запропоновану ідею створення контролюючої гілки влади, поширити її серед тих, хто про неї не чув і спільно вимагати від наших обранців винесення питання щодо її створення на засідання Верховної Ради.
І чим скоріше це станеться, тим більше шансів у нашого народу, який і так багато зазнав за свою багатовікову історію, наблизитись до європейського рівня життя!